Свята Вода

 

Вода Свята

 

Вода була вже на початку світу. В одній з дохристиянських колядок є слова:

Що ж нам було з світа початку?

Не було нічого — одна водонька.

 

Воду наші предки називали Святою. У всіх народів вона була обожнювана, як сестра Сонця, тому що дає життя всьому сущому на землі, приносить велике добро, робить землю родючою.

Вода, як і хліб, є даром Божим. У народі кажуть: "Був би хліб та вода, то і голоду не буде''. У замовляннях, молитвах люди зверталися до води: "Водичко, найстарша сестричко".

 

Кожну водойму — річку, озеро, ставок, копанку, криничку — люди називали словом "дунай" (від перського dhunі, don — річка). Наприклад, у "Слові о полку Ігоревім" читаємо:

"На дунаї Ярославнин голос

слишиться".

"Дівиці поють на дунаї".

 

А у всім відомому хороводі "Подоляночка" є слова:

"Піди до дунаю, бери дівку скраю".

Тому так багато річок у своїх назвах мають спільне сполучення "дн": Дніпро, Дністер, Десна, Дон, Дінець, Двіна, Дунай і ін.

Б. Грінченко у повісті "Під тихими вербами" подає: "Водоводичко Святенька! Скажи мені, чи гарно тобі жити в моїй хаті підземній? Озвись!.. Мовчить, не озивається... Мабуть, я грішна, що до мене вода не говорить!!!"

 

Шанування води

 

З покоління в покоління передавалося глибоке шанування води. П'ючи воду, чоловіки знімали головний убір на знак пошани. Жінки ж зранку одягалися чистіше, ідучи по воду, і наносили її на весь день. Потім переодягалися у робочий одяг і поралися по господарству.

Матері навчали дітей:

*Не плюй у воду.

*Не кидай нечистот у воду.

*Не говори біля води лайливих слів.

Шануючи воду, наші предки приносили воді жертву, переважно у вигляді страв.

За криницями доглядали, щороку чистили їх. На Полтавщині у с. Лютенька протікала невелика одноіменна річечка. Восени, коли основні роботи у полі були закінчені, збиралися чоловіки, жінки і прочищали річку. На кожну вулицю припадала певна частина річки для догляду. І річка віддячувала людям тим же. Вода була чиста і прозора, дно було видно.

 

Чистили джерела. Вони не замерзали і взимку. У багатьох людей були свої невеликі копанки. Господарі копали їх самі, а водою вони заповнювалися природним шляхом. Земна вода поєднується з небесною. Тому оберігаючи земну воду, будемо мати й небесну. Біля води садили верби. Вони своїм корінням очищали воду.

Особливо шанували воду із самородних джерел, тобто тих, які утворилися самі по собі.

 

Традицією нашого народу було оберігання водоймищ. Не годилося кидати у воду сміття, забруднювати її. За осквернення воли слід було покаятись, бо буде кара.

Колись існувала гарна традиція: хлопець, який збирався іти до війська, мав прочистити 12 джерел, щоб куля його не брала.

 

Парапсихології довели: якщо людина ставиться до води по-Божому, то вода, що є в організмі, в разі небезпеки відводить зло, робиться невидимим щитом, захищає.

Забруднена нечистотами вода (стоками від ферм, хлівів, підприємств) попадає у великі водойми, з яких беруть воду мільйони людей і отруюються тими нечистотами.

 

Вода цілюща

 

Вода дає людині здоров'я. Недарма бажають: "Будь здоровий, як вода, і багатий, як земля". На воді споконвіків готували лікувальні чаї, відвари, настої тощо. Всім відомі цілющі властивості ванн та водних процедур.

Відоме у народі лікування з трьох криниць, що при храмі (до християнства цей звичай був дещо іншим – воду набирати слід було від трьох джерел).Це пояснюється тим, що там, де мали будувати храм, перевіряли місце на енергетику. Храм повинен бути постійним позитивом, і вода там цілюща. Хоча тепер при храмі, до речі, і однієї криниці немає.

Лікувалися і водою, над якою читали молитви. "Намолену" воду можна пити, обливатись, кропити місця, де відчувається щось недобре. Часом хвора людина для того, щоб вилікуватись, копала криницю.

Після роботи в полі, на городі вимиєш ноги водою, а ще краще покупаєшся — втому як рукою зніме.

Здавна люди знали про користь для здоров'я паритись у лазні. У російських селах майже у кожному дворі була своя парова лазня. Особливо це було поширене в Сибіру, тож і славилися сибіряки своїм здоров'ям. Навіть бажали "сибірського здоров'я", та й зараз цього бажають, вітаючи з днем народження чи з іншими ювілеями.

 

Коли давали напитись комусь води, казали при цьому: "Пийте здорові".

Багато недуг лікують за допомогою ванн з цілющими травами. Корисним є плавання у басейні, річці, на морі.

Бабусі не радили купатися у річці зранку. Найкраще це робити під вечір.

Цілющою є роса, особливо зібрана на свято Ярила (в християнстві – Юрія). Люди знали, що роса вбирає лікувальні властивості тих трав і квітів, з яких вона зібрана. Але ж скільки можна зібрати роси? Зовсім небагато. Тому зібрану росу змішували з джерельною водою. Навіть кількох краплин роси достатньо для того, щоб вода, змішавшись з росою, набула властивостей і енергії роси. Росу наші предки порівнювали із благодаттю Божою. Змоченим у росі простирадлом обгортають хворого, кладуть у ліжко, накривши теплою ковдрою. Росою здавна лікували очі. Щоб не боліли ноги, корисно ходити босоніж. А дівчата, щоб личко було гарним, до сходу сонця вмивалися росою.

 

Вода може змінювати свою структуру. Рухаючись по спіралі, вона постійно оновлюється. При спіралевидному рухові води у природі виникає електричний потенціал, який запобігає росту бактерій. Коли вода біжить прямим потоком (як, наприклад, із кранів), то вона не має такої властивості. У минулому фермери Європи спеціально перемішували воду у бочках спочатку за рухом Сонця, а потім проти руху. У такий спосіб вони "заряджали" воду і потім розбризкували її по полях. Така вода сприяла збільшенню врожайності. На практиці дехто перемішує воду у ванні вісімкою — 8. Таку воду використовують для пиття, нею поливають кімнатні квіти, напувають домашніх тварин. Цілющою вважається "непочата" вода з 3-х або 7-и криниць.

 

 

Вода в українських обрядах

 

Жоден обряд в українській родині чи громаді не обходився без води. Молодь, як правило, призначала побачення біля води:

Тече вода коло млина...

Мамко моя, я не винна,

бо ми такі паровані,

як горнята мальовані.

Біля води і прощалися, коли хлопець їхав на війну чи в далеку дорогу;

 

Їхав козак за Дунай,

сказав: "Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

неси та гуляй!"

 

Біля води жалілися на нещасливу долю:

Вийшла, стала під вербою

та й дивиться в воду:

— Тяжко, мати, важко, мати, нащо дала вроду?

 

Освідчувались у коханні також біля води. Вода повинна чути хороші слова:

З тобою колись чули спів солов'я,

води напились ми з того ручая.

Зустрілися знов біля тих яворів,

де нам про любов струмок цей розповів.

 

У слов'ян часто брали шлюби над водою. Іноді дівчину-наречену викрадали саме біля води. Кладка через річку ще й тепер щасливе місце для побачень:

"Стою на кладці, а мила на гадці".

На Водохреща ( свято Дани, Водокрес) освячували воду. Нею кропили худобу, оселю, давали випити хворому. Після обіду молодь збиралася на річці. Хлопці і дівчата вмивали одне одного:

"Як умиються, то я поберуться".

 

Освяченою водою кроплять молодих на весіллі, хлопця, якого виряджають до війська, додають у першу купіль немовляті,

Особливо цілющу силу вола мала на свято народження Сонця,Різдво Божича-Коляди(другий день після зимового сонцестояння).

У старогрецькій Богоявленській Молитві подано всі стародавні вірування про воду: "Вчини воду джерелом нетління, даром освячення, відпустом гріхів, зціленням недугів, на демонів згубною, для супротивних сил неприступною, ангельської сили наповненою. Щоб усі, що черпають її й причащаються, мали її на очищення душ і тілес, на зцілення пристрастей, на освячення домів і на всяку користь вибраною".

Після Великодня, у понеділок, люди обливалися водою. Це дійство більше відоме на Західній Україні. Обливають тих, кого ще застали в ліжку, а пізніше і тих, кого зустрінуть на вулиці.

 

На святі Купайла (літнє сонцестояння), перестрибуючи через вогонь, намагалися вскочити прямо у воду, бо вважали, що вона тоді цілюща. Взагалі вогонь і вода мають очищаючу силу.

Для випікання весільного короваю беруть "непочату" воду із семи криниць.

Коли помирає людина, на підвіконник ставлять скляночку з водою, "щоб душа могла напитись, омитись і чистою прийти до Бога".

 

У воду кидали "відьом". Якщо тоне — то відьма, а коли не тоне — ні.

 

Воду у давнину поділяли на земну і небесну, а з'єднувались вони райдугою (в Рай дугою).

 

Матері в давнину вчили: "Вода — то Господні очі", тож її потрібно берегти.

На воду бабусі -знахарки зливали віск, олово, знали, з якого джерела, о якій порі брати воду на зле і на добре.

 

Не можна пити і не допивати воду: залишена вода витягує силу. Недопиту воду виливали у вазон: він за добро ділився силою.

 

На побратимство обмінювалися чашами з водою, випивали до дна, ставали однодумцями.

 

У щоденному побуті бабусі вчили: кинеш у воду щось — матимеш виразки на тілі; плюнеш — язик поприщиться. Де бачиш сміття у воді і не прочистиш — Господь не прийде тобі на допомогу-

 

Українські криниці

 

Українські криниці, мов очі, задивились у далі небесні, в них зірки заглядають щоночі і дарують їм силу чудесну. І жінки на воді непочатій на світанку чар-зілля варили, на весілля пекли короваї, а на свята — у храмах святили. Криниці українські, як совість: те що чують — нікому не скажуть, тож закохані йдуть, як на сповідь, їх криниці ніколи не зрадять. Криниці українські, як очі, тут калина милується вродою, в них купається місяць охоче й відпливає за обрій з погордою. Українські криниці, як душі, напували вологою чистою, і робили людей небайдужими, та давали їм сили, щоб вистоять.

 

"Криницю копати — щастя закликати", — говорили старші люди. Особливо, коли копаєш криницю у громадському місці.

Місце для криниці вибирали на свято Миколая. Робили це за допомогою вербових прутиків. Брали два прутики у праву руку і повільно ходили по подвір'ю. Де прутики сходились, там копали криницю.

Або клали під дерев'яне відро четверо яєць на ніч. Якщо на ранок вони покривалися росою — то близько є вода і можна копати криницю.

У тих місцях, де після дощу найдовше затримувалась вода, копали копанки.

Спочатку замість криниць використовували джерела, що били з-під землі. Джерело називали Даром Божим. Свято оберігали чистоту джерела, будували частокіл навколо і прикріпляли фігурку півня — як оберіг від усього нечистого. Криниці копали гуртом. Коли роботу завершували, жінки варили ритуальну кашу, всі сідали вечеряти. Співали пісень. Коло води садили вербу. Під вербою і лавочку мостили. Прийдуть жінки з коромислом по воду, то й присядуть біля кринички.

 

Поволі почали з'являтися криниці край двору, щоб міг напитися води подорожній. Були і громадські криниці.

Копав, копав криниченьку у вишневому саду,

чи не прийде дівчинонька рано-вранці по воду.

 

Ніхто б не наважився прийти до криниці у брудному одязі або з брудним відром. Для скотини воду лили у спеціальний жолоб, з якого вона стікала у корито. Воно було на відстані кількох метрів від колодязя. Це для того, щоб скотина не оскверняла колодязя.

Не допускали до криниць нехрещених, не ходили й породіллі, поки годували дітей.

Громадські криниці копали на роздоріжжях — як дар добрим людям. Було повір'я: хто криницю для громади викопає — його рід Бог оберігає, а хто не одну викопав — того Бог зразу до раю забирає. Був один чоловік, який пройшов всю війну і залишився живим. Він поклявся, що викопає криницю на честь кожного свого друга, який загинув. За життя він викопав майже 40 криниць у місцях, з якими його пов'язували спогади про того чи іншого товариша. Викопавши криницю, казав:

- Це тобі. Іване, криниця.

- А це твоя криниця, Миколо.

 

Чумаки, їдучи у Крим по сіль, копали у полі три криниці.

Ой у полі три криниченьки.

Любив козак три дівчиноньки...

Чумакам треба було і води попити, їсти зварити, помитися і волів напоїти. Тому і копали три криниці, щоб не довго затримуватись у дорозі.

Пізніше криниці почали оздоблювати. Робили цямриння, красивий дашок, огорожу. А на Маковія ще й букетами квітів і маківками прикрашали.

Ой криниченько, криниченько, водичко стулена,

а хто буде з тебе пити — стане коло мене.

А хто буде з тебе пити — то й мене згадає.

— Та дай, Боже, тому щастя, хто нас напуває ...

 

Криниці час від часу замулювались, тому їх чистили. Гріх було криницю занедбати.

Вчувається, що плаче у саду

мурована, стара криничка.

Я подумки до неї знов іду,

— води черпнувши, умиваю личко.

Вона в посуху напувала всіх,

водицю всю, до краплі віддавала!

Закинули... Забули... Чи не гріх?!

Вона ж людей від смерті рятувала.

Г. Дущак

 

Народна мудрість про воду

 

У народних піснях, прозі, поезії оспівано воду. Народ створив багато прислів'їв, приказок про воду, водойми, дощ, хмари. Ось деякі з них:

*Коли є хліб та вола, то з голоду не помреш.

*Хліб та вода — бідного їда.

*Допоможи воді, то й вона тобі допоможе.

*Лісу — хоч бійся, води — хоч мийся, а хліба — хоч плач.

*Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода.

*Зневажиш воду — накличеш шкоду. Поможеш воді — зарадиш біді.

*Де вода, там і верба.

*Дай, Боже, з роси й води.

*До доброї криниці стежка утоптана.

*Водою воду не загатиш.

*Вода — не кума.

*Бовть, як дурень у воду.

*І за холодну воду не береться.

 

Для зберігання води, щоб вона у літню спеку була прохолодною, користувалися дерев'яними барильцями, дерев'яними відрами. У поле вивозили воду у дерев'яних бочках з круглим отвором, який затикали виструганим з дерева чопом (пробкою). Вода у такому посуді довго залишалась холодною. Виготовляли такі посудини лише з верби, липи та осики. Саме ці породи дерев мають найкращу термоізоляцію, вода в них майже не нагрівалась і зберігала природні смакові якості. Для тривалого зберігання холодної води робили "холодницю". У більшу бочку вставляли меншу і проміжок між ними засинали тирсою (аналогія термоса).

 

Дати подорожньому води,

щоб сказав: "Рости великий!.."

Я переймав усіх перехожих:

"Дядьку, напийтеся води!"

Так хотілося пошвидше вирости.

Та найщасливішим був,

коли ото земляки зупиняються край воріт

і просять втомлено, спрагло —

одними очима хоч краплю води...

Вибирав найбільший кухоль,

підтюпцем приносив, не схилитнувши і промінця,

а схлюпнувши аж до неба сині надії.

Відтоді навчився відрізняти людей спраглих,

які не розпитували, чи холодна вода, чи мокра,

а талановито випивали її великими ковтками,

І я разом з ними пив жадібно очима,

ні краплі не розхлюпнувши, усю донісши до серця,

боючись ту воду для спраглих ненароком схлюпнути.

І. Іов

 

Напій мене, кринице, калиновою водою,

бо калина над тобою, сонцем сповнена росте.

Напій мене, кринице, і зостанься в спадок дітям.

Ти, заквітчана політтям, в небо світиш джерелом.

Напій мене, кринице, то землі моєї сила,

а душі потрібні крила, щоб додому повертать.

Н. Земна

 

Народні прикмети, пов'язані з водою

 

*Якщо на чоловіка прокапають жіночі сльози — матиме білу біля води.

*Відро з водою у хаті на підлогу не ставлять, лише на підвищення.

*3 надтріснутої чашки воду не п'ють.

*Не можна, п'ючи воду, недопивати. її слід вилити у вазон.

*Порожнє відро у хаті — до сварки.

*Свячену воду, налиту у скляний посуд, ставлять у кімнаті вгорі.

*Не можна перепиняти загатою природний плин води.

*Купатися до сходу сонця у водоймах недобре — втрачається сила.

*Краплини дощу, зібрані губами з вербових листочків, лікують серце.

*Після втоми холодною водою слід вимити вуха, обличчя, шию, за вухами. Розтертись рушником.

*Перед сном вимити ноги. Вода змиває не лише бруд, втому, а й вирівнює потік енергії в стопах.

*Перш ніж купатися у річці, намащували себе глиною із берега кілька разів. Тіло ставало білим і гнучким.

 

Зараз нерідко можна почути скарги на те, що нема здоров'я. А що ми зробили для того, щоб воно було? Забруднили річки, моря, озера, замулили джерела, закидали нечистотами ліси. У воду викидають сміття, виливають стоки з ферм, хлівів, викидають неочищені промислові відходи, навіть кидають дохлих тварин. А як казали у народі? — "Від чого нап'єшся, тим і причастишся".

Отож те, що п'ємо, те й маємо. Якщо без їжі людина може прожити до 40 днів, то без води і 3-х днів не проживе.

 

Під гаєм в'ється річечка,

як скло вода блищить.

Долиною широкою кудись вона біжить.

 

Вода не зможе самоочиститись. Допомогти воді — святий обов'язок кожного з нас.

 

Ріка повноводна і річка мала

у рідних верхів'ях струмками

буває, з озерця, бува, з джерела

пливуть, витікають віками.

Де витоки гаснуть,

міліють струмки,

там хвиля у даль не полине, —

без краплі, потічка немає ріки,

бо все в нашім світі єдине.

Та ріки безсилі себе берегти,

І просить Земля наша рідна:

"Людино, це зможеш зробити лиш ти,

допоки майбутнього гідна".